Коли не хочеться нічого. І це вже не просто «втомився»
Психотерапія, тривожність, емоційне вигорання, самопідтримка, відновлення, внутрішній спокій... красиві слова, правда? тільки коли не хочеться нічого — вони звучать як шум. просто набір звуків. бо сил нема навіть слухати. нема нікого, ні всередині, ні зовні. хочеться просто... вимкнутись. хоч трохи. без пояснень. без планів.
Як це відчувається
я бачив цей стан. багато разів. і сам там був. не раз. це не про лінь, ні. і не про слабкість. це якби світ стає плоский. усе навколо є — але не торкає. відчуваєш повітря, але не вдихаєш. дивишся у вікно, а там просто світло. і всередині — тиша така, ніби нічого не лишилось. кава — вода. музика — шум. слова — пил. і ти кажеш "нормально", бо як інакше. пояснювати нема сил. та й сенсу нема. люди поруч говорять, щось радять, а ти тільки киваєш. аби не помітили, що тебе немає.
Що за цим стоїть
я не маю точного пояснення. і, може, не треба його. але, як на мене, це коли надто довго тримався. бо треба. бо не можна впасти. бо хтось розраховує. а потім... тіло каже "все". не зривається, не кричить. просто вимикає тебе. і ти не відчуваєш ні болю, ні полегшення. нічого. просто ніби хтось витяг шнур. і я знаю це. бо в мене колись було так само — сидів у кабінеті після чергової сесії і не міг встати. не тому що важко. а тому що... порожньо. і в ту мить я подумав: може, так і має бути? може, саме звідси починається тиша, в якій можна знову почути себе.
Коли стає важко
коли телефон дзвонить, а ти просто дивишся. коли друзі пишуть — і ти не відповідаєш. бо не можеш. коли навіть їжа — без смаку. коли прокидаєшся й не розумієш, навіщо вставати. а потім ловиш себе на думці, що навіть цього — не страшно. бо страшне вже було. і ти його пережив. а зараз просто пусто.
Що може допомогти
я скажу чесно — не знаю. і, мабуть, не треба знати. бо допомагає не дія, а дозвол. дозволити собі не хотіти. не “працювати над собою”. не “збиратись докупи”. просто сидіти. просто дихати, як виходить. просто не змушувати себе бути живим. життя саме прийде. повільно, як ранкове світло. іноді хтось поруч просто мовчить, і цього достатньо. а іноді — слова взагалі зайві. просто бути поруч — це теж терапія. іноді найкраща.
Кілька слів наостанок
знаєте, я тоді теж думав, що це кінець. що не повернусь. але потім... якось повернувся. не одразу. не героїчно. просто одного ранку відчув запах кави. справжній. і тоді зрозумів — я ще тут. і цього вистачило. може, й вам колись вистачить цього — одного ранку, одного подиху, одного “ще трохи”. життя має дивну властивість — повертатись саме тоді, коли ми перестаємо його шукати.
якщо вам зараз складно, якщо здається, що сил уже зовсім немає — можна поговорити про це з психологом у центрі AlmaSpace. онлайн або очно. без оцінок. без тиску. просто щоб не бути наодинці.




