«У мене в голові шумить, як на будівництві. І це не припиняється»
Психотерапія, тривожність, емоційне вигорання, самопідтримка, відновлення, внутрішній спокій — усе це не просто слова. Це реальність, коли мозок не вміє замовкнути. Коли ти лягаєш спати, а він — ні. Перераховує, аналізує, картає. І кожна думка додає напруги.
Як це відчувається?
Ти живеш у гулі. Навіть коли навколо тиша — в голові шумить. Думки не питають дозволу. Вони приходять у душі, перед сном, коли здається, що можна нарешті трохи видихнути.
І цей перфекціонізм… Наче нічого поганого, але він не дає тобі спокою. Бо «досить добре» — це як поразка. Треба ідеально. А ідеально не буває. І тоді — втома, провина, роздратування на себе.
Я бачив таких людей багато. Іноді вони приходять уже на межі — коли тіло зупиняється, а мозок усе ще біжить.
Що за цим стоїть?
Часто все починається давно. Ще тоді, коли ти була дитиною. Коли чула: «будь уважна», «перевір ще раз», «роби краще». І вчилась — бо так було безпечніше. Бо інакше карали або злились.
Нав’язливі думки — це спроба втримати контроль у світі, де ти його не мала. А перфекціонізм — спосіб заслужити любов через досконалість. Але ж любов не заробляється, правда? Вона або є, або ні.
Я пам’ятаю Марину. 34 роки, проджект-менеджерка. Сильна, уважна, точна. Вона сказала: «Я не відпочивала з 2018 року. Якщо зупинюсь — все розвалиться». А виявилось: з дитинства вона перевіряла мамині ліки, бо мама хворіла. Контроль був її способом любити і виживати.
Коли стає справді важко?
▪️ Ти прокидаєшся серед ночі, бо мозок підкинув думку: «А якщо…?»
▪️ Ти не можеш забути одну фразу, сказану тиждень тому.
▪️ Ти перевіряєш, чи вимкнула праску, навіть коли точно пам’ятаєш, що вимкнула.
▪️ Ти не дозволяєш собі відпочити, поки все не зробиш. Але «все» — не закінчується ніколи.
▪️ У тебе ніби два життя: зовнішнє — де все під контролем, і внутрішнє — де панує хаос.
Це не «характер». І не примха. Це втомлена нервова система, яка занадто довго була в режимі виживання.
Що може допомогти?
1. Зупинитись і спитати себе: ця думка — справді важлива, чи просто звичка? Скажи це вголос. Напиши. Подивись у дзеркало. Головне — створити паузу між імпульсом і реакцією.
2. Дозволити собі зробити «досить добре» Не ідеально. Просто — достатньо. Наведи лад у кутку, не в усій квартирі. Відправ повідомлення з однією помилкою. І просто подихай.
3. Назвати думку думкою Скажи: «Це просто думка, не факт». Думки не завжди правда. І не кожну треба виправляти.
4. Подумати: звідки це? Хто тебе навчив боятись помилок? Де ти втратила відчуття безпеки? І що тоді робила, щоб хоч трохи впливати на світ?
5. Пробачити себе за втому Бо вона не слабкість. Вона — сигнал, що ти довго несла щось надто важке.
Це можна змінити?
Так. Але не одразу. Нав’язливі думки — не минають від «позитивного мислення». Це глибокий процес, який поступово розплітається, коли з’являється безпека. Перфекціонізм — не твоя сутність, а броня. Її можна зняти.
Я бачив, як жінки, що боялись залишити посуд у мийці, починали читати вечорами. Як ті, що перевіряли замок п’ять разів, починали довіряти собі. Це можливо. Повільно. Але можливо.
Ти мусиш бути ідеальною?
Ні. Ти не мусиш. Ти — не твій контроль. Не твій порядок. Не твоя точність. Ти — жива. З втомою, з любов’ю, зі страхом.
Маєш право на спокій. На шум лише зовні, а не всередині. На дні без перевірок. На себе.
Якщо відгукується — дозволь собі перший крок.
Психотерапія — це не про «стати іншою». Це про навчитися бути собою. І нарешті — довірити тиші.
Якщо тобі зараз складно, якщо здається, що сил більше немає — можна поговорити про це з психологом у центрі AlmaSpace. Онлайн або очно. Без оцінок, без тиску. Просто щоб знову знайти опору.




