Ігрова залежність — це не просто пристрасть до ігор. Це клінічний стан, який поступово змінює спосіб життя, мислення, емоційний фон людини і її стосунки з близькими. Найчастіше маються на увазі відеоігри — як онлайн, так і офлайн — але залежність може виникати і від азартних ігор, мобільних застосунків, і навіть від настільних ігор за певних умов. У МКХ-11 ігровий розлад (Gaming Disorder) офіційно внесено до переліку психічних розладів.
Ключова особливість — втрата контролю над тривалістю, частотою чи інтенсивністю гри, навіть тоді, коли це вже має серйозні наслідки для соціального, професійного чи фізичного функціонування.
Залежність від ігор може мати різні форми та ступені вираженості, але часто супроводжується такими ознаками:
Особливо небезпечним є розвиток ігрової залежності в підлітковому віці — на фоні ще незрілого самоконтролю та підвищеної потреби у втечі від реальності.
Корені ігрової залежності — не в самій грі, а в тому, що вона компенсує. У більшості випадків гра стає способом втечі від внутрішнього болю, самотності, тривоги, фрустрації, кризи ідентичності чи неприйняття в реальному житті.
До розвитку залежності можуть призводити:
Гра дає швидке полегшення, контрольовану реальність, ілюзію впливу — і в цьому її сила, але й небезпека.
Під час гри відбувається активація дофамінової системи — ті самі нейронні механізми, що й при вживанні психоактивних речовин. У мозку закріплюється шаблон: “Гра → задоволення → уникнення болю”. Залежність формується на нейробіологічному рівні.
Паралельно — звужується внутрішній світ: ігровий простір стає єдиним місцем, де людина відчуває контроль, успіх, емоції. Реальність — сприймається як тиск, вимоги, невдача.
Людина може розуміти, що “перебільшує з іграми”, але не мати внутрішнього ресурсу зупинитися.
Тривала ігрова залежність:
Якщо вчасно не втрутитись, залежність переходить у хронічну форму, яку важче коригувати — навіть із професійною допомогою. У деяких випадках потрібна комплексна психотерапія та медикаментозна підтримка.
Психотерапія ігрової залежності — це не про “заборонити грати”, а про відновлення внутрішньої цілісності. Робота у форматі індивідуальної терапії дозволяє:
У складних випадках залучаються психіатри — якщо є супутні депресивні або тривожні стани. Іноді застосовується когнітивно-поведінкова терапія, психоаналітичний підхід, сімейна терапія — залежно від віку та глибини проблеми.
Стабільні результати можливі за умов тривалої, регулярної терапевтичної роботи, з чіткими цілями і без ідеї “швидкого рішення”.
Психолог або психотерапевт може бути дуже ефективним, якщо:
Якщо шукаєте психолога при ігровій залежності в Києві або лікування залежності від відеоігор онлайн, важливо обирати фахівця, який має досвід у сфері залежностей, а не просто загальної терапії.
Психотерапія не ставить завдання “забрати гру” — її мета глибша: зрозуміти, чому саме ця гра стала вашим простором безпеки, і чи є інший шлях, який не призводить до саморуйнування.
На першій зустрічі не буде “діагнозу”, “оцінки” чи “заборони” — буде дослідження. І, можливо, вперше — можливість сказати чесно: "Мені складно, і я вже не справляюсь сам". Із цього й починається шлях до виходу.
Не обов’язково мати “офіційну залежність”, щоб звернутись. Якщо щось усередині вже не влаштовує — це достатня причина для діалогу.
Ігрова залежність — це не про “ледачість” чи “слабкість характеру”. Це форма адаптації до емоційної реальності, яка стала надто болючою або порожньою. Але жодна гра не здатна заповнити внутрішню порожнечу надовго.
Терапія — це можливість повернути собі контроль, глибину і зміст, які з часом було втрачено.
Залежність можна зупинити. А життя — відновити.
